Вчора повернулися з донькою з Харкова, де я виступав на PM Day. Їздимо ми машиною і по дорозі зазвичай теревенимо й слухаємо музику. Цього ж разу музика дещо набридла, то ж вирішили послухати аудіокнигу. Слухали “Чорного Лебедя” Талеба.

Книгу переказувати не буду, раджу особисто почитати / послухати, вона того варта. Але один момент, який проходить червоною ниткою через всю книгу, я вам перекажу (ви ж все одно читати не будете, тож хоч від мене дізнаєтеся;).

Основна думка книги в тому, що все наше життя, включаючи бізнес, у більшій мірі залежить від випадковостей, ніж від планів. І думати тільки про те, що можна розпланувати – не раціонально. Але як можна планувати випадковості? Вочевидь, ніяк. Але можна зробити так, щоб щасливі випадковості з тобою МОГЛИ відбуватися. Це як в тому анекдоті – ти хоч лотерейний квиток-то купи! Отже, Талеб каже, що вільний ринок саме тому й працює, що бізнесмени можуть робити безліч різних починань – і якесь із них вистрілить. І це (бігти в різні боки одразу) набагато вигідніша стратегія, ніж намагатися все передбачити. Спіймати щасливого чорного лебедя так не вийде.

Я прямо у захват прийшов від цієї ідеї. Більше того, я всю дорогу інтуїтивно саме її наслідував. Точніше, ось як я для себе визначаю мої пріоритети в бізнесі:

– будь-яка активність фірми, в якій задіяний я особисто, має бути виправлена ​​так, щоб без мене вона як мінімум могла підтримуватися на тому ж рівні. Поки твій бізнес прямо залежить від того, скільки сил особисто ти витратив – це не бізнес, а фріланс. Це не масштабується!

– будь-який співробітник має бути дещо недовантажений, у нього має залишатися час на те, щоб оглядати свою роботу поглядом згори й прикидати як виконати її краще.

– мій вільний час приносить фірмі більше грошей, ніж моя зайнятість. Саме у цей час народжуються проривні ідеї, знаходяться цікаві зв’язки і в голові складаються дивні комбінації. Я цей час позначаю в своїй голові не як відпочинок, а як роботу на стратегію.

– не можна надто серйозно ставитися до бізнесу, бо тоді будеш боятися з ним грати і не будеш приймати ризикованих рішень. А це не тільки нудно, це ще й не дає з’явитися щасливому чорному лебедю.

Ось, якось так 🙂 Щасливого вам понеділка. Нарешті повний робочий тиждень. Ура 🙂

Вчора мене покликали на навчальний курс IT рекрутерів в якості живого програміста, який також проводить технічні співбесіди. Ну, ви мене трохи знаєте – я перетягнув ковдру на себе та використав увесь доступний час (чесно, я стримувався, але з натурою нічого не поробиш :). Але, як завжди, розповісти я хотів про інше. Про те, що мені прийшло в голову після виступу.

Зараз, у 21-му столітті, недостатньо бути фахівцем у своїй галузі. Вірніше, не так – не можна бути фахівцем, якщо ти не тямиш у суміжних областях. Наприклад, для IT рекрутера взагалі не розуміти, як відбувається процес розробки = не розуміти, кого винаймати та як. Для IT sales person – аналогічно. Ти просто не розумієш, що продаєш. Зараз це означає, що ти просто НЕ ПРОДАЄШ.

Фактично, всі навчальні курси просто вчать конкретної професії, а курсів або тренінгів за суміжними професіями – практично немає. Галузеві конференції поступово перетворюються на закритий клуб для своїх, чужі там тупо нічого не розуміють, наприклад – рекрутеру корисно було б розуміти як менеджерити проект, але йти для цього на PM Day, наприклад, немає сенсу – значнаа частина доповідей буде зовсім мимо. А великі конференції аж надто овервью й занадто базові знання. Сенсу в них теж небагато – нетворкінг виключно.

І знову ж таки – ви мене знаєте. Якщо я відчуваю, що комусь не вистачає знань, то я ніяк не можу пройти повз. Я обов’язково у це влізу. (АААА! Хтось щось не знає !!!!!!!!! Я повинен його врятувати). Загалом, ми тут збираємося провести цілий цикл подій для IT sales (спільно з Ельдаром Нагорним) і для IT recruters (спільно з HR universe It).

Слідкуйте за нашими анонсами (і я в стрічці теж буду репостити). Ну, і якщо вам у вашій професії не вистачає знань з IT – пропонуйте ідеї. Готовий вислухати й придумати щось для вас.

Що мене дивує в бізнесі, так це те, що, якщо у тебе все погано – значить норм, скоро все буде чудово. Але й навпаки – якщо у тебе хороші гроші на рахунках і вау – ми офігенно виросли, то, значить, скоро настане дупа. І ось цей прохідний характер “дупи” на третій-четвертий раз змушує ставитися до неї так… Ну, черговий шанс трохи попрацювати.

Пам’ятаєте, не так давно я писав пост про те, що треба б якось навести лад з маркетингом і продажами? Ну, от ми й підійшли до того моменту, коли це вже очевидно. І “треба” перейшло з розряду “треба б якось” в режим “треба було ще вчора” 🙂 Але, як я вже казав, – це абсолютно не лякає, а навпаки – мобілізує і якось навіть … радує! Вчора спілкувався з близькою подругою, розповів їй про ситуацію, а вона така: “так це ж чудово!”. Я такий: “так, ніби й справді непогано”. Хм. Дивно.

Але поговорити я хотів трохи про інше. А про вміння себе продавати.

Нещодавно суперечка вийшла з моїми програмістами. Нам було потрібно наймати нових співробітників, і мої технічні інтерв’юери мені кажуть: а чи не вийде так, що ми надамо перевагу кандидату, який вміє себе продати перед тим, хто реально знає краще, але продавати себе не вміє?

Я спочатку напружився, замислився, – а раптом і справді так вийде? А потім думаю: стоп, а чому нам треба наймати програміста, який погано вміє себе продавати? Адже цього програміста буде бачити наш клієнт (ми завжди проводимо статус-мітинги за участю представника клієнта й принципово нічого не приховуємо від нього). І потім мені клієнт скаже так обережненько: “а цей Ваня, він же начебто не дуже вміє програмувати, так? Навіщо ти його взяв?”. Причому скаже він це не про того, хто погано вміє програмувати, а про того, хто не зумів справити враження. Й мені доведеться виправдовуватися і втрачати довіру клієнта. Ну і на… навіщо мені це? Все ж, будемо відверті, ми не рокет сайнс займаємося. Програмування – досить проста штука. Будь-хто практично впорається. Ну, і відсікти тих, хто не впорається – це легко. Всі, кого ми заппрошуємо на роботу – точно впораються. Але нам вигідніше найняти того, хто зможе донести свою правоту, вміння, знання до колег, клієнта і керівництва, ніж того, хто це робити не зможе.

До чого я це? А до того, що мені треба писати текст для нашої фірми, портфоліо. А робити це влом і якось неприємно – як це хвалити себе (ну, свою фірму, не суттєво)?

От дідько. Я теж не без гріха. Продавати себе треба вміти.

I have a dream. У сенсі – в мене є мрія. Щоб в Україні коли-небудь було як в США – кожен регіон мав свої переваги перед іншими й свою привабливість. Я б хотів, щоб українці не прагнули тупо всі переїхати до міста побільше, а потім і зрулити з країни, – а будували у своєму улюбленому місті все, чого їм бракує. Професійне ком’юніті, наприклад.

Я люблю Київ, і люблю його тому, що він – столиця, а тому, що він – найкраще місто на землі, там моє серце. Я закохався в нього з першого погляду й досі не передумав. Київ для мене маленьке, затишне і дуже близьке місто. Хто забув, я, взагалі-то, корінний москвич, тож розумію, міста істотно більші є і в них теж цілком можна жити.

То до чого я все це? Я люблю своє місто і мені подобаються люди, які люблять свої міста. І хочуть їх розвивати. Ось я, наприклад, вношу свою скромну лепту у розбудову IT ком’юніті різних міст, виступаючи там, куди покличуть. Я не хочу, щоб IT фахівці з інших міст бігли до Києва зі словами “там у нас все одно болото і ніхто не виступає”. Це не піде на користь ані іншим містам, ані нашому Києву, ані самим цим людям.

Загалом, поспілкувався я з кременчужцями (так правильно? Апдейт: мене поправила Alina Moshenets- кременчужанами) з IT. Ситуація, якщо я правильно зрозумів, виглядає так – є найбільший в місті IT гігант RiverSoft та декілька менших фірм. До того ж, директор Ріверсофту намагається ком’юніті підняти, я з ним спілкувався. І… в цілому, треба допомагати 🙂 Хто зі мною? Спікери потрібні за будь-якими IT спеціальностями, від розробки до дизайну.

Давайте зберемося і нагрянемо 🙂 Ось Ганну Лаврову я вже загітував 🙂

Знаєте, як буває? Слухаєш ти якусь Мельницю. Вони всі такі “музика поза політикою, мімімі”. Класна група, й справді аполітична. А потім раз – і на ю-тубі натикаєшся на їх новий концерт, який веде раптово… Прилепин. І немає у тебе більше Мельниці на дисках. Просто якось не хочеться їх слухати. Зовсім.

А потім спілкуєшся з прекрасним Максом Дорофєєвим, домовляєшся навіть представляти його тренінги в Україні. Адже і правда він аполітичний повністю! Відвертається коли телевізор бачить. Взагалі повністю у вищих сферах. А потім читаєш, що Макс хвалиться зустріччю з Пучковим (який Гоблін) словами “ми всі росли на його перекладах”. Так-так, росли. На перекладах. І якось тренінги з методик Дорофєєва в твої плани ніяк не потрапляють. Чомусь.

Спілкуєшся з одним знайомим – зовсім аполітичний, хоч і українець. Будь-які політичні теми у себе в обговоренні одразу ж затикає. Ну ок, його право, ви взагалі по бізнесу спілкуєтеся. Але в якийсь момент бачиш, що його пости коментує товариш з колорадкой на аватарке. Заходиш в його профіль – ватник-ватником, “немає ніякої України, це все піндоси, піндосів знищити”, ну, і таке інше. Але в друзях з твоїм же товаришем по бізнесу. І ти у нього в друзях. Теж. І сидиш і думаєш.

Тож що я хотів сказати – важкий це вибір. Для самого себе ти розумієш де межа дозволеного. Але ти ж не можеш визначати ці межі для всіх оточуючих?

До речі, щоб два рази не вставати, одразу розповім про мої кордони в бізнесі:

1. З російськими фірмами ми намагаємося не працювати. Єдиний виняток – АммоСРМ, нічого путнього на жаль ні в Україні, ні в світі ми більше не знайшли. Вона не ідеальна, але СРМ нам треба. Якщо хто знає, на що можна замінити – будемо вдячні. (Про СРМ потім напишу окремо)
2. Студентів з Росії беремо, але всіх запитуємо – чи підтримують вони політику Путіна. Якщо підтримують – не беремо. З наступних причин:
3. Противно
4. Фанати Путіна – НЕ навчаються
5. У нас навчаються безкоштовно учасники АТО. Тож як воно буде їм зустріти ватника в чаті?

Ну, от якось так приблизно… В особистому ж спілкуванні ватників тупо ігнорую. А ви яких правил дотримуєтесь у бізнесі і спілкуванні?

Наш комерційний директор розповів нам вчора про результати роботи фірми. Я так думаю, цифирки багатьом були б цікаві, але я поки боягуз все це озвучувати. Однак, дещо все-таки можу розповісти. Наприклад – у нас повна дупа з маркетингом. У сенсі – всі клієнти, ктор до нас приходять, це вже готові фанати моїх відео з ю-туба. Ні, в останні місяці намітилася тенденція до того, що трохи людей приходить і з Facebook, але це все одно крапля в морі. І якщо ми говоримо про напрямки, то тут картина стає ще сумніше.

Переважна більшість – це Java EE (що зрозуміло, я з цього починав і мій канал про це), потім андроїд (що теж зрозуміло – там теж джава), потім – фронт-енд (тема хайповая, у мене Яків Файн відзначився на каналі і все таке) і авто-тестінг (теж джава. млинець). А ось при старті абсолютно нового напрямку для нас – UI / UX дизайн з’ясувалося, що ми тупо не вміємо в маркетинг.

З новим сайтом, звичайно, стало трохи краще – всі його хвалять, ми задоволені. Але ось з SEO – там кульгає на всі чотири лапи. З SMM – ну він скоріше мертвий, ніж живий. Так, у нас є, звичайно 1000 лайків (вчора отримали якраз) і ось я зараз розважаю вас нашими проблемами. І на ю-тубчіке 25к майже передплатників. Але ось як перетворити їх в якісні ліди – ще треба серйозно ламати голову.

З контекстної ж рекламою – ми взагалі ні разу їй не займалися. Думаю, може кого зі своїх до Тані Михальченко відправити? ? А то поки ми її зовсім боїмося (рекламу, а не Таню, природно).

Ну, в принципі, що робити зрозуміло. Роботи багато, плани намічені – чекайте він нас багато всяких новинок?

Спочатку я навіть не думав, що то, що роблю – це івенти. Я називав це Стрім і просто спілкувався з моїми ю-туб глядачами в режимі питання-відповідь. Було весело і дуже легко. Так народилися Байки про Java live.

Потім я став уже компанією зі штатом в три людини і подумав, що треба б піднімати все на наступний рівень – запрошувати людей в офіс і спілкуватися з ними вже в живу. Ну і природно, запрошувати глядачів посидіти з нами і задавати питання вже особисто.

І знаее що? От не зайшло. З кожним разом приходило все менше людей. а роботи по організації заходу все збільшувалася. Поки все не прийшло до свого закономірного фіналу – мені осточортіло проводити заходи, на які приходить 1-3 людини. Більш того – Анчан закрадатися сумнів – може взагалі люди мене особливо і не хочуть слухати? Але немає, в інших містах і на інших івентах люди слухають. Ось на київському ПМ дей мою доповідь навіть, кажуть, виявився кращим. Але може ми просто організовувати нічого не вміємо?

Ну. в загальному, ми врешті-решт, плюнули і сказали – проведемо самі івент, але без онлайн трансляції, може люди і не приходять тому, що розраховують все в онлайні подивитися? І знаєте, мали рацію.

У нас був прецендент, коли ми закрили реєстрацію на 50, а прийшло 80 осіб. Був прецендент, коли ми закрили реєстрацію на 45, а прийшло 3 людини. Цього разу вийшло смішно. Закрили реєстрацію на 50, прийшло 30. Загалом, добре, нам сподобалося. Відео з заходу рендерится, поки я це пишу, скоро викладу.

У підсумку, ми вирішили, що або робимо чисто оффлайн заходи, або чисто онлайн. Так що скоро чекайте байок в первісному форматі. І там буде Діана і вона буде розповідати про UI / UX 🙂

А ось оффлайн – потім.

Уф. Нарешті мені повернулася віра в те, що ми розуміємо, що робимо.

P.S. Ось що мене реально вразило в цьому івент. Безкоштовна лекція. Кава-чай-печеньки. Відповіді на будь-які питання. Єдине прохання – зачекініться у нас в офісі. За Чекин – призи. Знаєте скільки людей з 30 зачекінілісь? 5. Ось чому так, а?

Однією з найбільш дивних речей при переході до самозайнятості, більш того – складних для звикання, виявилися доходи. Вірніше – то, що вони негарантовані. Гарантованими стали раптово не доходи, а витрати – найсумніший день для підприємця – день зарплати (пам’ятаєте стару іграшку Dangeon Keeper? Там якраз був такий громовий голос it’s a pay day! І все монстрики кидалися за зарплатами в вашу скарбницю. Ось, це як раз приблизно таке ж)

Так ось, перший місяць, коли я перейшов в самозайнятість, я майже не спав на нервах – як ми пройдемо цей місяць? Незрозуміло – звідки брати гроші? У мене сім’я, у мене діти, у мене вже навіть співробітники (цілих два), чи буде у мене достатньо грошей, ч об покрити всі ці витрати? І ніякої впевненості в собі і в майбутньому. Де ж мій день зарплати, до якої треба дожити і буде добре? Нету …. Тепер замість нього день, коли я буду ВІДДАВАТИ гроші, а не отримувати. Але ж раніше все моє планування зводилося – купити це до зарплати або після. Або треба відкласти з декількох зарплат. Ламати себе довелося дуже жорстко.

І треба сказати, виручало те, що у мене на доларовому рахунку лежали запаси на три місяці життя сім’ї. Залишилися вони там випадково. але так гріли душу …. Найсмішніше, ч тоя їх так і не зняв для покриття своїх рахунків, хоча в другій місяць самозайнятості на нижній частині кеш флоу у мене на всіх рахунках залишалося менше 5к грн.

А так, тепер про кеш флоу. Саме в цих термінах я і почав розраховувати свої доходи і витрати. Особливість будь-якого бізнесу – нерівномірність парафій і витрат грошей. І зрозуміти – скільки ж грошей у нас є свої, якими можна розпоряджатися, можна тільки за звітами. Але звіт – це вважати треба, не будеш же ти кожен раз рахувати – чи можна купити доньці курстку чи ні? Ось для такого, індикаторного розуміння, має найманий анс гроші чи ні я зазвичай і запам’ятовую дві цифри – пік на рахунках (максимум кеш флоу) і мінімум на рахунках (після всіх виплат – мінімум кеш флоу). Ось на ці цифри я і орієнтуюся.

Коли я написав минулого пост про те, ч то ми працюємо на внутрішній ринок, було багато коментарів в дусі “ви молодці. Все вийде” і чимало постів в дусі “там грошей немає, ловити нічого”. А ось за фактом проблеми вилізли зовсім інші.

У суботу два потенційних замовника хором відмовилися замовляти розробку зі словами “ми собі в штат програміста беремо – він зробить”. Ну, обговорювати те, що по суботах працювати (та ще й хворим) не найкращий варіант, я не буду. Так я і не працював, так на дзвінки відповів. Я про зовсім іншому.

Ось дивіться – ми за розробку просимо суму рівну середній зарплаті Джавера в Києві в місяць. Причому. клієнт отримує за ці гроші ПМА, трьох розробників, мою консультативну підтримку, рекрутинг, всі умови для цих програмістів ну і мої гарантії, що проект злетить.

Але немає, клієнт наймає собі програміста (якщо на середню зарплату), то як мінімум треба забезпечити його умовами і менеджментом, плюс взяти на себе всі ризики. Якщо ж він наймає програміста за низьку плату, то значить а) втрачає пару місяців, поки новачок в поодинці сам розрулить проект б) не має взагалі ніяких гарантій, що проект злетить (ну я не хвалюся, але все-таки я вмію стартувати такі проекти , а клієнт?). Плюс до цього витрати на офіс, еркрутінг, менеджмент і так далі.

А за все це клієнт отримує задоволення від того, що “натомість це наш співробітник робить”. У всьому світі бізнес прийшов до розуміння, що в будь-якій справі краще спеціалізація. І я намагаюся бути в тому ж ритмі, наприклад – сайт ми собі самі не розробляємо, замовляємо у інших. А що ж з усіма іншими?

Мій пост про перфекціонізм зібрав масу коментарів в дусі “так. Ми зрозуміли, що це погано, а робити-то тепер що?”. ТАк що діватися нікуди. сказав А, треба говорити і Б.

Отже, щоб з чимось боротися – треба розуміти, що це таке. Перфекціонізм, в першу чергу, це боязнь виставити готову річ / роботу на загальний огляд. Боязнь того, що річ / робота не сподобається. Зрештою – боязнь виявитися не таким успішним і не таким розумним, як ти сам себе відчуваєш. боязнь здатися дурним, непрофесійним, лузером.

Тому-то і відсуваються терміни старту, так як “не все готово”, “це ще не ідеально”, “я не така людина, щоб показувати не готову роботу”. Дізналися себе? Насправді всі ці фрази треба переформулювати ось так: “я боюся це показати – мене засміють”. Засвоїли? Тепер давайте з цим всім боротися.

Раз ми домовилися, що перфекціонізм – це страх провалу, значить і боротися з цим треба відповідно. Як ми боремося з усіма страхами. Аналізуємо причини і можливі наслідки. Коли докопаємося до всехвозможних наслідків – розбираємо кожен з можливих результатів і з’ясовуємо – так він страшний. як нам здавався.

Це все дуже індивідуально, вам варто розібратися саме в собі – чого саме ви боїтеся і який результат для вас неприйнятний. Мені ж особисто дуже допомагають дві речі: прислів’я «не боги горщики обпалюють” і розуміння того, що як би я не намагався – все одно в перший раз вийде погано. Добре вийде тільки в другій, третій, п’ятий, сотий раз. Але другого-третього-п’ятого разу не буде, якщо я прямо зараз не зроблю перший. А відкладаючи запуск першого (поганого) варіанти, я просто відтягаю момент настання “хорошого” рази. Якщо ж я не наважуся зараз взагалі стартувати – то хорошого рази гарантовано не буде ніколи. Тому, що коли я, нарешті, вирішу стартувати – він точно буде поганим. Та ще й момент буде упущений.

Загалом, стартуйте пярмо зараз і May the force be with you!